Як же тяжко нести без надій світлу віру й любов…

“Як же тяжко нести без надій світлу віру й любов…”

Читаю з великим задоволенням збірку віршів Тетяни Майданович, яка виявляється є головним редактором видання “Криниця”. Переважна більшість віршів християнські та християнсько-патріотичні. Я підкреслювала рядка та відмічала ті вірші, що найпотужніше вплинули на мене. Читайте, читайте,читайте!

“Божа сило, закляття прадавні зніми

Рани ствердлі поруш,

Серце виправи нам – не здолаєм самі

Кривизну наших душ!”,

– голос народу земного, що ми самі? Не кожний озветься на такі слова Ісуса:

“Хто з вас поборе в серці всі незгоди

Пройде зі мною смугу самоти

Мені було так важко з неба сходити

Як буде вам – на небеса зійти”,

– до святості нам, як до неба рачки і ні на крок ближче, аби душі більшості хоча б намагалися рватись у високу блакить, адже:

“Потухне тіло без душі – немов полова

Могли в малому потерпіть – ви ж мали їжу

Я вас жалію отаких, і…ненавиджу…”

Печаль і радість

Життя – пісок, а клопоти – мов глина

Печалі не лякайсь, моя дитино.

Печаль – мов камінь. Хоч важка до болю.

Над нею водограй – Господь з тобою!

У чистоті цей водограй співає –

Печаль присутність Божу зберігає,

Щоби не стать пустелею, болотом,

Печалі камінь поклади оплотом.

Вимощуй і пісок, і мокру глину

Печаллю за гріхи, моя дитино

На ній почуєш, о, яка насправді,

джерельна і блаженна Божа радість!

Яка б тобі не трапилася скруха,

Ходи по ній, але її не слухай.

Завжди і всюди вище всіх тривог

Співай у серці: “Яко з нами Бог!”